витручувати
ВИТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТРУТИТИ, учу, утиш, док., кого, що, діал.
1. Виганяти, виштовхувати.
Як не витрутив, то випхав (Номис);
Недарма ж жінка та діти витрутили тебе з хати! (М. Коцюбинський);
* Образно. – Мати-ігуменя казала просити вашу ясновельможність до своєї келії, – озвалася воротарка, витручуючи гетьмана з задуми (Б. Лепкий).
2. Виривати, відбирати що-небудь.
Якась невидима рука витручувала йому з рук роботу (І. Франко);
Чує дід, що сон його ломить, до сіна його голову нахиляє і притискає, із рота папіроску витручує, очі йому заклеює (Марко Черемшина).
Словник української мови (СУМ-20)