витручувати
ВИТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТРУТИТИ, учу, утиш, док., перех., діал.
1. Виганяти.
Як не витрутив, то випхав (Номис, 1864, № 8031);
Недарма ж жінка та діти витрутили тебе з хати! (Коцюб., III, 1956, 9).
2. Виривати, відбирати що-небудь.
Якась невидима рука витручувала йому з рук роботу (Фр., III, 1950, 165);
Чує дід, що сон його ломить, до сіна його голову нахиляє і притискає, із рота папіроску витручує, очі йому заклеює (Черемш., Тв., 1960, 252).
Словник української мови (СУМ-11)