витурювати
ВИТУ́РЮВАТИ, юю, юєш, ВИТУРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ТУРИТИ, рю, риш, док., кого, розм.
Спроваджувати кого-небудь, звільнятися від чиєїсь присутності.
– Ого, – мовила сама собі Оксана Сергіївна, – доведеться витурювати непроханих пожильців! (Ю. Яновський);
Почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! (з казки);
Усе думав [Корній] про те, як би йому відсіля, з хутора, Демка витурити (Б. Грінченко);
// Грубо виганяти, проганяти кого-небудь.
Він з тріском розчинив протрухлі двері і, покриваючись шашільним пилком, витурив Матвія (М. Стельмах);
Він затопив мені в пику і, щоб підняти свій авторитет, витурив за двері (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)