вихати
ВИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. чим. Махати, хитати або маяти чим-небудь.
Язиком вихати – не ціпом махати (прислів'я);
Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький);
// Пересмикувати.
– А це вам й по-жіночому! – гукає він знову, розпластується на воді, мов жаба, вихає спиною, перебирає ногами (Панас Мирний).
2. Брикати, бити однією або обома задніми ногами (про копитних тварин).
Кінь занепокоєно вихав і від запаху пожежі, і від брехоту здичавілих псів (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)