вихати
ВИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИХНУ́ТИ, ну, неш, док., розм.
1. Махати, хитати або маяти.
Микола зняв шапку і вихав нею над головою (Н.-Лев., II, 1956, 232);
Гілками вихає [молода акація] (Тич., II, 1957, 23);
Батіг із свистом вихнув у повітрі й простягся через Карпову голову (Ле, Наливайко, 1957, 298);
// Пересмикувати. -
А це вам й по-жіночому! — гукає він знову, розпластується на воді, мов жаба, вихає спиною, перебирає ногами (Мирний, IV, 1955, 318).
2. Брикати, бити однією або обома задніми ногами (про копитних тварин).
Зовні Рубін в цю хвилину був схожий на молодого стригуна, що, прищуливши вуха, наготувався вихнути (Сенч., Опов., 1959, 4).
Словник української мови (СУМ-11)