вихор
ВИ́ХОР¹, хору і хру, ч.
1. Рвучкий, стрімкий круговий рух вітру.
Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить (І. Котляревський);
На курних дорогах знявся вихор, закрутився клубком і помчав у жита (О. Десняк);
// Сильний, поривчастий вітер.
Двері вихор відхилив (Л. Боровиковський);
Вихор клав на землю збіжжя, ломав [ламав] гілляки дерев, свистів вербовим пруттям біля оборогу (І. Франко);
А вихор-вітер – чорний норд! – гойдає дерева (Л. Первомайський);
// Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом.
Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя (Ю. Яновський);
Він [вітер] налітав тугими хвилями і підіймав високі вихри пилюги (В. Собко);
Аж білий вихор здійметься довкола, як нас по схилу сани розтрясуть (Л. Костенко);
В сірих сутінках світанку Устилуг щільно сповили високі, їдкі вихори диму й пилюги (М. Малиновська).
2. чого, перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь.
У вихорі нових вимог і в калейдоскопі численних змін часто-густо нормальне сьогодні завтра оголошувалось шкідницьким (Б. Антоненко-Давидович);
Вихор війни;
Вихор революції;
// Про що-небудь численне й надзвичайно швидке в перебігу, в розвитку, у дії.
Аж ось із естради зашумів вихор звуків, усе потопляючи (С. Васильченко);
Слова вожатого про те, що Кукобі загрожує виключення, викликали в Олега вихор тривожних почувань і думок (О. Донченко);
Замовкли гармати, стих вихор атак... (І. Нехода).
3. у знач. присл. ви́хором (ви́хром). Надзвичайно швидко.
Ой лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (з народної пісні);
Коли погоня наблизилася на два постріли, гайдамаки знову скочили на коней і вихром помчали вперед (М. Старицький);
Думки вихором металися в розпаленій голові хлопця (О. Донченко);
Баскі коні рвонули з місця й понеслись вихором (І. Багряний).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) ви́хор – дуже швидко або раптово.
До кінолабораторії я влетів як вихор (Ю. Яновський);
Час летить неначе вихор... (М. Упеник);
– Татку, заждіть, я зараз! – скочив [син] з розлогих саней і навпростець городом побіг до хати. Влетів мов вихор і в чому був поліз на полик (Валерій Шевчук).
ВИ́ХОР², хра, ч.
Закручене витком пасмо волосся, яке стирчить догори.
Шестірний устав, зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже трохи не вдесяте свій вихор (Панас Мирний);
Жінка, ніби вгадавши його думку, співчутливо похитала головою і ще раз погладила неслухняний вихор [Юри] (І. Багмут);
Водій автомобіля – юнак-француз з кирпатим веселим носом і рудим вихром на голові – зацікавлено обернувся до Леоніда (О. Бердник);
// Волосся, яке лежить або збилося окремим пасмом.
Над чолом Ігоря вітер збив вихор непокірного волосся (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)