вихор

ВИ́ХОР¹, хору і хру, ч.

1. Рвучкий, стрімкий круговий рух вітру.

Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить (І. Котляревський);

На курних дорогах знявся вихор, закрутився клубком і помчав у жита (О. Десняк);

// Сильний, поривчастий вітер.

Двері вихор відхилив (Л. Боровиковський);

Вихор клав на землю збіжжя, ломав [ламав] гілляки дерев, свистів вербовим пруттям біля оборогу (І. Франко);

А вихор-вітер – чорний норд! – гойдає дерева (Л. Первомайський);

// Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом.

Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя (Ю. Яновський);

Він [вітер] налітав тугими хвилями і підіймав високі вихри пилюги (В. Собко);

Аж білий вихор здійметься довкола, як нас по схилу сани розтрясуть (Л. Костенко);

В сірих сутінках світанку Устилуг щільно сповили високі, їдкі вихори диму й пилюги (М. Малиновська).

2. чого, перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь.

У вихорі нових вимог і в калейдоскопі численних змін часто-густо нормальне сьогодні завтра оголошувалось шкідницьким (Б. Антоненко-Давидович);

Вихор війни;

Вихор революції;

// Про що-небудь численне й надзвичайно швидке в перебігу, в розвитку, у дії.

Аж ось із естради зашумів вихор звуків, усе потопляючи (С. Васильченко);

Слова вожатого про те, що Кукобі загрожує виключення, викликали в Олега вихор тривожних почувань і думок (О. Донченко);

Замовкли гармати, стих вихор атак... (І. Нехода).

3. у знач. присл. ви́хором (ви́хром). Надзвичайно швидко.

Ой лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (з народної пісні);

Коли погоня наблизилася на два постріли, гайдамаки знову скочили на коней і вихром помчали вперед (М. Старицький);

Думки вихором металися в розпаленій голові хлопця (О. Донченко);

Баскі коні рвонули з місця й понеслись вихором (І. Багряний).

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) ви́хор – дуже швидко або раптово.

До кінолабораторії я влетів як вихор (Ю. Яновський);

Час летить неначе вихор... (М. Упеник);

– Татку, заждіть, я зараз! – скочив [син] з розлогих саней і навпростець городом побіг до хати. Влетів мов вихор і в чому був поліз на полик (Валерій Шевчук).

ВИ́ХОР², хра, ч.

Закручене витком пасмо волосся, яке стирчить догори.

Шестірний устав, зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже трохи не вдесяте свій вихор (Панас Мирний);

Жінка, ніби вгадавши його думку, співчутливо похитала головою і ще раз погладила неслухняний вихор [Юри] (І. Багмут);

Водій автомобіля – юнак-француз з кирпатим веселим носом і рудим вихром на голові – зацікавлено обернувся до Леоніда (О. Бердник);

// Волосся, яке лежить або збилося окремим пасмом.

Над чолом Ігоря вітер збив вихор непокірного волосся (Н. Рибак).