вичерпувати
ВИЧЕ́РПУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧЕРПАТИ, аю, аєш, док., що.
1. Черпаючи чим-небудь, вибирати, виливати звідкись воду або іншу рідину.
Одкинула [Килина] повним ліктем волосся і стала вичерпувати горщиком воду з казана і виливати її в цебер (В. Винниченко);
Окопи весняна вода залива, – Вичерпують касками воду солдати (І. Нехода);
Ватя встала і гукнула на паничів: – Та візьміть з собою корячо́к, щоб вичерпати воду з човна (І. Нечуй-Левицький);
Се було місце, де колись почали були перший раз копати ями. Але, вичерпавши кип'ячку, позакидували ті ями (І. Франко).
2. перен. Забирати що-небудь повністю, до кінця.
Зимові дні тягнулися безконечно довго і були переповнені одностайністю і скорботою, вичерпували часто всі її сили (О. Кобилянська);
В ньому знову прокинулась упертість та посидючість, що їх робота тільки підсилювала, не вичерпуючи (В. Підмогильний);
// З'ясовувати, розкривати повністю, всебічно.
Однак бабина відповідь не вичерпувала цілої низки питань, що враз постали передо мною, і я замислився (Б. Антоненко-Давидович);
Правда, і ся найновіша праця [Житецького], при всіх її добрих прикметах, не може вичерпати теми (І. Франко).
◇ (1) Ви́черпати [само́го] себе́:
а) перестати бути актуальним, не викликати в кого-небудь зацікавленості.
Урочистості, як і звеличання, не вичерпали себе на плацу перед святковим людом і святковими турмами, вони продовжувались і за столом (Д. Міщенко);
б) утратити здатність продовжувати яку-небудь діяльність, займатися чимсь або перестати діяти.
Хворій людині, знесиленій від великої крововтрати, може навіть на якийсь час полегшати, їй раптом починає здаватись, ніби хвороба вичерпала саму себе і ось уже кінець їй, за яким почнеться одужання (Б. Антоненко-Давидович);
Сидiв [художник] кволий, виснажений, фарби i пензлi валялися на пiдлозi, мольберт пустував. Я зрозумiв, що вiн вичерпав себе (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)