вишкір

ВИ́ШКІР, у, ч., розм.

1. Загальний вигляд рота, пащі з розтуленими губами й відкритими зубами, а також манера вишкірятися.

Селімбей примусив себе навіть усміхнутися, .. правда, усмішка його скоріше нагадувала вовчий вишкір (Б. Левін);

Он тіні якісь ворухнулись вночі. І жахом дихнула руда каламуть. І чоботи з ночі, як фатум, ідуть. Немає облич. Тільки вишкір зубів (Б. Олійник);

– Молодець! – рука Фіделя лишалася людською, а вишкір знову став звіриним (А. Кокотюха).

2. чого, який, перен. Вияв чого-небудь жахливого, страшного, агресивного.

Диктатура показала ядерний вишкір;

Звірячий вишкір фашизму.

Словник української мови (СУМ-20)