вищати
ВИ́ЩАТИ, аю, аєш, недок.
Ставати, робитися вищим.
Стіжки в току вищають, усе ніби ростуть, як гори (І. Нечуй-Левицький);
Гори вищали, нагромаджувалися, заступали обрій титанічними руїнами (З. Тулуб);
Гори чимраз вищають, з лісів пахне листям і джерельною водою, ревуть олені, кують зозулі (Ю. Андрухович).
ВИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок.
Видавати уривчасті, різкі, пронизливі звуки.
– Ти підеш мені зараз! – вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський);
Пес вищав із такою силою, що перекрив брехіт інших собак (Ю. Логвин);
// Утворювати різкі, пронизливі звуки.
Вітер у берегах ріки свистить, вищить, завиває, мов сердиться (І. Франко);
Сніг не скрипів під ногами, а вищав (Григорій Тютюнник);
В майстернях стукотять молотки, весело вищать станки (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)