виярок
ВИ́ЯРОК, рка, ч.
Невеликий яр із пологими схилами.
Коли сонце повернуло знову на захід, Галя помітила збоку, в неглибокому виярку, село (Ю. Збанацький);
Опівночі у виярок, обжитий мінометниками, гунули важкі танки (О. Гончар);
Грицько спершу лише пригинається, а далі, де кінчається улоговина, повзе по-пластунськи з Миколою на спині, повзе цілі гони, аж до виярка, де біліє жито (Є. Доломан).
Словник української мови (СУМ-20)