виїзд
ВИ́ЇЗД, у, ч.
1. Дія за знач. виїжджа́ти 1 і виїзди́ти.
Перед виїздом за кордон я мав кращі надії на найближчий час, але тепер вони розвіялись (М. Коцюбинський);
Та й те, що він зможе застати там Мухтарова, не в меншій мірі спричинило його ранній виїзд з Намангана (Іван Ле);
Для святкових виїздів заможні селяни мали також “виїзний” віз (з наук.-попул. літ.);
// заст. Відвідування кого-, чого-небудь.
– Треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості (І. Нечуй-Левицький).
2. Місце, з якого виїжджають звідки-небудь.
На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу (П. Панч);
При виїзді з села дорога була перекопана ровом, збоку горіло вогнище (О. Гончар).
3. Коні з екіпажем, упряжжю.
У нього було два виїзди – кабріолет і тильбюрі (Н. Рибак);
В селі не треба питати, де, в якій хаті весілля. Його видно здалеку, його чути на всю околицю. Видно по виїздах, що запруджують мало не всю вулицю (В. Земляк);
Стрічні, побачивши гетьманський виїзд, спішили шаснути в якийсь завулок (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)