виїзд

ВИ́ЇЗД, у, ч.

1. Дія за знач. виїжджа́ти 1 і виїзди́ти.

Перед виїздом за кордон я мав кращі надії на найближчий час, але тепер вони розвіялись (М. Коцюбинський);

Та й те, що він зможе застати там Мухтарова, не в меншій мірі спричинило його ранній виїзд з Намангана (Іван Ле);

Для святкових виїздів заможні селяни мали також “виїзний” віз (з наук.-попул. літ.);

// заст. Відвідування кого-, чого-небудь.

– Треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості (І. Нечуй-Левицький).

2. Місце, з якого виїжджають звідки-небудь.

На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу (П. Панч);

При виїзді з села дорога була перекопана ровом, збоку горіло вогнище (О. Гончар).

3. Коні з екіпажем, упряжжю.

У нього було два виїзди – кабріолет і тильбюрі (Н. Рибак);

В селі не треба питати, де, в якій хаті весілля. Його видно здалеку, його чути на всю околицю. Видно по виїздах, що запруджують мало не всю вулицю (В. Земляк);

Стрічні, побачивши гетьманський виїзд, спішили шаснути в якийсь завулок (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

виїзд

Значення в інших словниках