вкорінюватися
ВКОРІ́НЮВАТИСЯ (УКОРІ́НЮВАТИСЯ), юється, ВКОРІНЯ́ТИСЯ (УКОРІНЯ́ТИСЯ), я́ється, недок., ВКОРЕНИ́ТИСЯ (УКОРЕНИ́ТИСЯ), и́ться, рідше ВКОРІ́НИТИСЯ (УКОРІ́НИТИСЯ), иться, док.
1. Вростати корінням у ґрунт (про рослини).
Зачіплюється на мурі гілка-берізка і вкорінюється (Б. Харчук);
Суниці, посаджені восени, до морозів добре вкорінюються (з наук.-попул. літ.);
Ні, він [Тарас] собі здався не явором, а молоденьким дубом, що вкоренився (Валерій Шевчук);
* Образно. Клітини [ракової пухлини] .. бурхливо множаться й ширяться. Мов хижаки, вони вдираються в суміжні міжтканеві щілини, руйнують здорову тканину і вкорінюються (Б. Антоненко-Давидович).
2. перен. Міцно встановлюватися, запроваджуватися, узвичаюватися.
В творчості, в світогляді Шевченка все сильніше й сильніше вкорінювалась думка про соціальні причини людських страждань (М. Рильський);
Тільки підсвідомо, за звичкою, яка вкоренилася з дитинства, Алессандро відзначив ту красу [краєвидів] (О. Бердник);
Українці намагались не пустити у свій світ те, що не могло вкоренитися в Київській Русі – тотальне підпорядкування особистості центральній політичній владі (з наук. літ.);
// Зміцнюватися (перев. про почуття, стан, настрій).
Чим довше він думав про своїх, .. тим більше вкорінювалась надія, що таки вони живі (М. Стельмах);
Відгомін міфічних анімістичних переконань глибоко вкоренився в мові народу, найбільше в мові поетичній (з наук. літ.);
Ми постійно мусимо контролювати всі свої почуття. Тільки від нас залежить, чи вкорениться зло в нашому серці й розумі (з рел.-церк. літ.);
// Приживатися де-небудь; виживати (про людину).
Будуючи фортеці.., аби польське ясновельможне панство ще міцніше вкорінювалось на Україні, інженер-найманець не лише складав карти України, а й .. спостерігав за підневільним .. життям місцевого люду (В. Чемерис);
Трималася на світі дітьми. Колись народжувала їх одне за одним.., щоб жити самій, зачепитися за життя, вкорінитися у ньому. Тепер мала жити заради дітей (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)