вкорінюватися
ВКОРІ́НЮВАТИСЯ (УКОРІ́НЮВАТИСЯ), юється і ВКОРІНЯ́ТИСЯ (УКОРІНЯ́ТИСЯ), я́ється, недок., ВКОРЕНИ́ТИСЯ (УКОРЕНИ́ТИСЯ), и́ться, док.
1. Вростати корінням у грунт (про рослини).
Суниці, посаджені восени, до морозів добре вкорінюються (Сад. і ягідн., 1957, 248);
Нижні пагони, [тиса], доторкаючись грунту, можуть укорінюватись (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 62);
Сень сповіщає, що в бригаді Теклі — рунистий хліб, вкорінився добре (Горд., І, 1959, 359).
2. перен. Міцно встановлюватися, запроваджуватися, узвичаюватися.
В творчості, в світогляді Шевченка все сильніше й сильніше вкорінювалась думка про соціальні причини людських страждань (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 54);
Усе нове, прогресивне, що укорінюється в колгоспі, має на собі печать турботи і праці молодого агронома (Ком. Укр., 4, 1965, 66);
// Зміцнюватися.
І ось, коли рішення визріло і вкорінилось, коли відлетіли останні сумніви, старий іншими очима, очима прощання почав бачити перед собою прожите (Стельмах, Хліб.., 1959, 434).
Словник української мови (СУМ-11)