вкочуватися
ВКО́ЧУВАТИСЯ¹ (УКО́ЧУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВКОТИ́ТИСЯ (УКОТИ́ТИСЯ), вкочу́ся, вко́тишся, док.
1. Котячись, проникати в середину, у межі чого-небудь.
Кавун, круглий, стиглий кавун, здається, чудодійно сам скотився з воза, сам і в повітку вкотився (О. Ковінька);
* Образно. Холодне повітря густою, парною течією поспішно вкочується в кімнату (В. Винниченко);
До вуха вкочувались приглушені акорди міського гамору (Н. Королева);
Голос Ярогана звучав глухо – то згасав, то громово вкочувався до свідомості (О. Бердник);
Ми, осліплі, оглушені, заметалися поміж вибухами, шукаючи входу в бліндаж. І коли врешті знайшли і вкотилися клубком, там уже були командир роти і писар-сержант (А. Дімаров).
2. Те саме, що в'їжджа́ти¹; заїжджати.
Негадано серед робочого дня в редакційний двір вкочувався на шаленій швидкості мотоцикл (В. Дрозд);
Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір – закувала зозуля (М. Коцюбинський);
З стриманою поважністю, плавко, наче і не торкаючись шинами землі, в алею вкотилося кілька машин (Н. Рибак);
* Образно. Сонце, встаючи над селом, наче колесом розпеченим вкочується в їхню хату (Є. Гуцало);
То не сонце зійшло, а до покою Зефірина вкотилося широке, чисто виголене і розрадуване лице пана маршалка (І. Франко).
ВКО́ЧУВАТИСЯ² див. уко́чуватися¹.
Словник української мови (СУМ-20)