вкочувати
ВКО́ЧУВАТИ¹ (УКО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., ВКОТИ́ТИ (УКОТИ́ТИ), вкочу́, вко́тиш, док., що і без дод.
1. Котячи, просувати в середину, у межі чого-небудь.
У ворота палацової території вкочує скромне авто старого графа Елленберга, стареньке, немодне, простеньке собі авто (В. Винниченко);
Гармаші з гуркотом вкочували на руках артилерію в підвали, на подвір'я, за кожну будівлю (О. Гончар);
Не ждучи, поки пліт перев'яжуть остаточно, гетьман подав знак вкочувати екіпаж, вантажити добро (Г. Колісник);
Хвороща вкотив третю диню (В. Близнець);
В хату .. вкотили барильце (Ю. Смолич).
2. розм. Те саме, що в'їжджа́ти¹; заїжджати.
– Купіть [екіпаж] в мене!.. Перепряжете свої коні, сядете .. та вкотите в свій двір, мов якийсь князь (І. Нечуй-Левицький);
Коли Гарецький вкотив на подвір'я Огієвських, Таїсія Федорівна .. не впізнала, хто завітав до них (П. Кочура);
* Образно. Обідньої вже доби сама пані вкотила, як на колесах; пухла така, ніби на дріжджах зійшла (Марко Вовчок);
Через кілька хвилин чорнявий офіціант з блідим аскетичним обличчям .. вкотив до номера (М. Білкун).
ВКО́ЧУВАТИ² див. уко́чувати¹.
Словник української мови (СУМ-20)