вкупі
ВКУ́ПІ (УКУ́ПІ), присл.
1. У поєднанні з ким-, чим-небудь; спільно, гуртом; разом.
Як роблять укупі, так не болить у пупі (Номис);
Вода зараз підхопила пліт, поволі обернула його й понесла вниз укупі з харчами, забутими на плоту (М. Коцюбинський);
Я думав, що ви будете всі вкупі обробляти батьківську землю, гуртом (М. Івченко);
Сухе, негарне лице його [Ганенка] з борідкою, що вкупі з стриженою головою скидалась на гречану стерню, з маленькими слабими очима й тонкими синіми губами вражало своїм гострим, злим виразом (В. Винниченко);
Природа та виховання вимагали цілого комплексу переживань, що звуться вкупі коханням (Д. Бузько);
Вони були всі вкупі й трималися одне одного, покладаючись лише на химерну долю. А якщо їм судилося вмерти, бажали вмерти всі вкупі (І. Багряний);
Усі вони трималися вкупі, жили ще спільними спогадами про домівку та про запасний полк (О. Гончар);
Коні, всі четверо вкупі, сумирно хрупали сіно (І. Білик).
2. розм. Удвох.
Дама затупала по сходах, зіткнулася з міс Вуд, і вони вкупі ввійшли в кімнату (М. Йогансен);
– Дядьку! А що воно таке за дрохви? – Хіба не чув? – Не чув! – Птиця така велика, як дві гуски вкупі! Степова! (Остап Вишня);
З кожним днем дівчата все більше звикали одна до одної і потоваришували так, ніби змалку росли вкупі (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)