владник
ВЛА́ДНИК, а, ч.
1. діал. Володар (у 2 знач.).
Зрадлива та богиня, Та Муза! .. Не вір мелодії, що з струн її дзвенить: “Ти будеш майстром, будеш паном тонів, І серць володарем, і владником мільйонів” (І. Франко);
Маркура Пупань з сивими довгими вусами, по чорній одній смужці в кожнім, ще й на своїм чорнім Ремезі як був владником і царем над нами, так і залишався (Т. Осьмачка).
2. рідко. Представник влади (у 1, 2 знач.).
Однозначне політичне витлумачення національної ідеї неодмінно зумовлює наївне, спрощене на користь владників, позакритичне уявлення про їхню немовби природну легітимність (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)