вогневик

ВОГНЕВИ́К, а́, ч., розм.

1. Артилерист, мінометник.

Вогневики з двох боків мали гарматами затиснути шлях на виходах з села (М. Стельмах);

Командир роти Кармазин, зібравши всю роту докупи, перетворив і їздових на вогневиків (О. Гончар);

Одинадцятирічним хлопчиком він потрапив на фронт, пройшов усю війну, виконуючи обов'язки розвідника, зв'язкового, вогневика-артилериста, і зустрів День Перемоги у Празі (із журн.).

2. Той, хто розпалює вогнище.

Вогневик і його помічники запалюють вогнище. Вся молодь збирається навколо нього (з навч. літ.);

Вогневик, не барись! На свято Купала спіши, поспішай! (З'являється Вогневик із факелом) (із журн.).

3. діал. Одна з народних назв січня.

Сучасний січень називали студнем, просинцем, сніговиком, вогневиком, тріскуном, шипуном, льодовиком, сніжнем, лютовієм. Таке розмаїття пояснюють насамперед непостійним характером першого місяця року (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. вогневик — вогневи́к іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. вогневик — -а, ч., розм. Артилерист, мінометник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вогневик — АРТИЛЕРИ́СТ (військовослужбовець, що обслуговує вогнепальну зброю для ураження противника з далекої відстані), ГАРМА́ТНИК, ГАРМА́Ш розм., ВОГНЕВИ́К розм., БАТАРЕ́ЄЦЬ розм., БОМБАРДИ́Р заст., ПУШКА́Р заст.; КАНОНІ́Р іст.; КОМЕНДО́Р (морський артилерист).  Словник синонімів української мови
4. вогневик — ВОГНЕВИ́К, а́, ч., розм. Артилерист, мінометник. Вогневики з двох боків мали гарматами затиснути шлях на виходах з села (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 805); Командир роти Кармазин, зібравши всю роту докупи, перетворив і їздових на вогневиків (Гончар, І, 1954, 216).  Словник української мови в 11 томах