вогневик
ВОГНЕВИ́К, а́, ч., розм. Артилерист, мінометник.
Вогневики з двох боків мали гарматами затиснути шлях на виходах з села (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 805);
Командир роти Кармазин, зібравши всю роту докупи, перетворив і їздових на вогневиків (Гончар, І, 1954, 216).
Словник української мови (СУМ-11)