возитися
ВОЗИ́ТИСЯ, вожу́ся, во́зишся, недок.
1. Їздити з ким-, чим-небудь; возити кого-, що-небудь.
Не вагалася пані: доручила управляющому [управителю] весь маєток і поїхала з дорогою дитиною по всіх світах .. П'ять років уже вона возилася (Дніпрова Чайка).
2. біля (коло) кого – чого, розм. Займатися якоюсь клопітною справою; вовтузитися.
Поки Карпо розпрягав шкапу та возився коло воза, Христя скінчила роботу і кликнула його в кухню (Панас Мирний);
Заклопотана та серйозна, вона возилася біля чогось у сторожці-кухні... (С. Васильченко);
На сливняку, що за стіною, возились кури... (Валерій Шевчук);
// з ким – чим. Повільно й довго робити щось, займатися ким-, чим-небудь.
– І охота тобі возитися та панькатися з тим старим банкротом? (І. Франко);
Ідуть до стіжка: сорок чоловік зібралось і перекидають стіжок. Він тяжкенький був. Возилися довго (В. Барка);
Чиркаючи сірниками, Старов довго возився з замком (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)