возитися
ВОЗИ́ТИСЯ, вожу́ся, во́зишся, недок.
1. Їздити з ким-, чим-небудь, возити кого-, що-небудь.
Не вагалася пані: доручила управляющому [управителю] весь маєток і поїхала з дорогою дитиною по всіх світах.. П’ять років уже вона возилася (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65);
Возитися з валізкою по місту.
2. біля (коло) кого-чого, розм. Займатися якоюсь клопітною справою; вовтузитися.
Поки Карпо розпрягав шкапу та возився коло воза, Христя скінчила роботу і кликнула його в кухню (Мирний, III, 1954, 102);
Заклопотана та серйозна, вона возилася біля чогось у сторожці-кухні… (Вас., І, 1959, 119);
// з ким —чим. Повільно й довго робити щось, займатися ким-, чим-небудь.
— І охота тобі возитися та панькатися з тим старим банкротом? (Фр., II, 1950, 378);
Чиркаючи сірниками, Старов довго возився з замком (Ільч., Серце жде, 1939, 20).
Словник української мови (СУМ-11)