войовничий
ВОЙОВНИ́ЧИЙ, а, е.
1. Який прагне або схильний воювати.
Постає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче (І. Франко);
Яскраве синє небо й яскраво-жовті лани .. нагадували про безмежну їхню, сонячну Батьківщину, про їхніх войовничих предків (І. Багряний);
Третя доба – мідяна – за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий (М. Зеров);
Тепер Черниш бачив стомлене обличчя, зовсім не войовниче, а якесь мирне, замислене (О. Гончар);
// Спрямований на розв'язання війни.
Прихильників войовничої політики в США традиційно називають яструбами, а їхніх опонентів – голубами (з газ.).
2. перен. Який веде непримиренну боротьбу з ким-, чим-небудь.
Двічі – у 30-х і 60-х роках XX ст. – церкву руйнували войовничі атеїсти. І ось нове її відродження (з газ.);
// Який виражає, виявляє готовність до сутички, суперечки, бійки.
Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу (С. Васильченко);
Пастухи стають воїнами .. Пісню тоді заміняє войовничий крик, вільнодумство – сліпа покора, волелюбність – поштивість і страх, доброту – жорстокість (Р. Іваничук);
Від села через поле сюди підтягувалося войовниче юрмисько (В. Шкляр);
// Який характеризується ворожими, недоброзичливими стосунками людей.
В такій тривожній войовничій атмосфері не легко було вести наукову роботу, що вимагає спокою (М. Грушевський).
Словник української мови (СУМ-20)