войовничий

ВОЙОВНИ́ЧИЙ, а, е.

1. Який прагне або схильний воювати.

Постає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче (І. Франко);

Яскраве синє небо й яскраво-жовті лани .. нагадували про безмежну їхню, сонячну Батьківщину, про їхніх войовничих предків (І. Багряний);

Третя доба – мідяна – за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий (М. Зеров);

Тепер Черниш бачив стомлене обличчя, зовсім не войовниче, а якесь мирне, замислене (О. Гончар);

// Спрямований на розв'язання війни.

Прихильників войовничої політики в США традиційно називають яструбами, а їхніх опонентів – голубами (з газ.).

2. перен. Який веде непримиренну боротьбу з ким-, чим-небудь.

Двічі – у 30-х і 60-х роках XX ст. – церкву руйнували войовничі атеїсти. І ось нове її відродження (з газ.);

// Який виражає, виявляє готовність до сутички, суперечки, бійки.

Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу (С. Васильченко);

Пастухи стають воїнами .. Пісню тоді заміняє войовничий крик, вільнодумство – сліпа покора, волелюбність – поштивість і страх, доброту – жорстокість (Р. Іваничук);

Від села через поле сюди підтягувалося войовниче юрмисько (В. Шкляр);

// Який характеризується ворожими, недоброзичливими стосунками людей.

В такій тривожній войовничій атмосфері не легко було вести наукову роботу, що вимагає спокою (М. Грушевський).