войовничо

ВОЙОВНИ́ЧО, присл.

Те саме, що войовни́че.

Вони [очі] сміються одверто, піднято, войовничо. Вони нарешті зустрілися з ворогом, якого довго чекали (В. Винниченко);

Чоловічок, якого звали Конрадом, встав і войовничо випнув груди (О. Бердник);

– Маргарито Степанівно, це ж ви?! – спитав Ромка, пильно вдивляючись у неї. І раптом двірничка войовничо змахнула мітлою (В. Нестайко);

* Образно. Цього разу сонце було таке величезне і якесь войовничо червоне, що Волин у його важкій червонястості вчув неспокій завтрашнього дня (Ю. Покальчук).