волання
ВОЛА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. вола́ти; крик.
Обличчя жінки заплакане, а в очах, широко відкритих, – волання підтримки (О. Гончар);
– Убивають! – залементував Данило. Та – дивна річ: ніхто з перехожих на те волання уваги не звертав (О. Ільченко);
* Образно. Сонце й вітер руйнують їх [скелі] рік за роком, вік за віком, і вони роздирають вуста тріщин у німому воланні (О. Бердник);
Біль – це вартовий здоров'я, волання хворого органа про допомогу (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)