волити
ВО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., кого, що.
1. заст., уроч. Бажати (у 1 знач.); хотіти.
– Волимо Харитона! Харитін нехай буде в нас за панотця! – знов загуло з усіх боків (І. Нечуй-Левицький).
2. діал. Воліти (у 2 знач.).
Вона .. волить недоїсти, недоспати і зубами з холоду сікти, ніж би мала з ким-будь задертися (І. Франко).
◇ (1) Во́лити / вво́лити во́лю чию, кого, заст. – виконувати чиєсь бажання, слухати когось.
Мати любила його без пам'яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (І. Франко);
[Мавка:] Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)