воло
ВО́ЛО, а, с.
1. Розширена частина стравоходу в багатьох птахів, де тимчасово перебуває та попередньо перетравлюється їжа.
У зерноїдних птахів (курей, голубів) стравохід має розширення – воло, де зерно розм'якшується, перш ніж надійти до шлунка (з навч. літ.);
На даху тихо туркотіли голуби, роздимаючи перламутрові вола (З. Тулуб).
2. Ожиріле підборіддя (в людини).
Юзефа була .. повновида, з довгими повними щоками, .. повне воло висіло на всю шию (І. Нечуй-Левицький);
Потім з бляхою на світло-червоному кожусі увалився здоровенний, з сизим носом і вузлуватим волом староста (М. Стельмах);
Кость зашарівся. “Простiть”? За що? .. Може, “простiть” – за гордовиту тiтку, що воло одростила на вихрестових баришах? Або за приниженого плазуна батька, що нишком мрiяв, мабуть, зрiвнятись iз сестрою в достатках? (Б. Антоненко-Давидович).
3. Пухлина щитовидної залози при базедовій хворобі.
Їх [дехкан] розпухлі горла .. книшем лягали аж на груди. Сині бридкі вола (Іван Ле);
Майже на груди йому звисав, наче налитий водою, пухир, .. або .. воло (І. Муратов).
4. розм. Шкіра, яка брижами звисає під шиєю вола або корови; підгруддя.
Виведено червону гірську породу корів, які мають широкі й глибокі груди та невелике воло (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)