воло
ВО́ЛО, а, с.
1. Розширена частина стравоходу в багатьох птахів, де тимчасово перебуває та попередньо перетравлюється їжа.
У зерноїдних птахів (курей, голубів) стравохід мав розширення — воло, де зерно розм’якшується, перш ніж надійти до шлунку (Зоол., 1957, 108);
На даху тихо туркотіли голуби, роздимаючи перламутрові вола (Тулуб, Людолови, II, 1957, 54).
2. Ожиріле підборіддя (в людини).
Юзефа була .. повновида, з довгими повними щоками, .. повне воло висіло на всю шию (Н.-Лев., II, 1956, 72);
Потім з бляхою на світло-червоному кожусі увалився здоровенний, з сизим носом і вузлуватим волом староста (Стельмах, Хліб.., 1959, 176).
3. Пухлина щитовидної залози при базедовій хворобі.
Їх [дехкан] розпухлі горла .. книшем лягали аж на груди. Сині бридкі вола (Ле, Міжгір’я, 1953, 82);
Майже на груди йому звисав, наче налитий водою пухир, огидний зоб, або.. воло (Мур., Бук. повість, 1959, 29).
4. розм. Шкіра, яка брижами звисає під шиєю вола або корови; підгруддя.
Словник української мови (СУМ-11)