ворожбитка
ВОРОЖБИ́ТКА, и, ж.
Жін. до ворожби́т.
Моя мати ворожбитка мені ворожила: – Не йди, доню, за нелюба, бо будеш тужила [тужити] (П. Чубинський);
Наталена, як справжня ворожбитка, вмiла викликати тайни.., викликати й залишати їх нерозгаданими (Р. Федорів);
Зілля .. лежало на столі поруч з хлібом, немов нагадуючи, що воно і є хлібом ворожбитки (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)