ворожбит
ВОРОЖБИ́Т, а, ч.
1. Той, хто робить спробу вгадати майбутнє чи минуле, ворожачи на картах, воску і т. ін.
Не звертайтесь до духів померлих та до ворожбитів і не доводьте себе до опоганення ними. Я Господь, Бог ваш! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Всі ворожбити, чародії .. Кипіли в пеклі всі в смолі (І. Котляревський);
До дверей його тисових Покрутилась стежка бита, Взимку й літньою порою Люди йшли до ворожбита (М. Шеремет).
2. Те саме, що чарівни́к 1.
[Христя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш... (М. Кропивницький);
Серьожка з таємничістю ворожбита постукав палицею об диван, і з неї висунулась, як затвор з гвинтівки, тоненька трубочка листівок (О. Гончар).
3. Те саме, що зна́хар.
Він ходив по лісах та по луках, збирав якісь квітки, камінці.., і все те обережно ховав .. Старшиниха погадала навіть, чи не ворожбит він який (Б. Грінченко);
Між тим хозарина потягнули в корчі, і там досвідчений лікар-ворожбит спробував його врятувати (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)