Словник української мови у 20 томах

ворушити

ВОРУШИ́ТИ, ушу́, у́шиш, недок.

1. кого, що. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка рухати.

– Доброго здоров'я! Спасибі! – обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (І. Нечуй-Левицький);

Морська вода ворушить колоду на піску (Ю. Яновський).

2. що. Перевертати що-небудь легке (сіно, солому і т. ін.) з метою просушування.

Олег ворушив у кутку купу сіна (О. Донченко);

Вслід за ними йшли дівчата з граблями, ворушили скошене (В. Кучер);

// Перегортати які-небудь папери, газети і т. ін.

Згодом підходить [Острожин] до стола й починає ворушити газети (Леся Українка);

І не хотілося, і важко було ворушити оці ворохи другорядних папірців, які відкладав геть на вільніший час (Іван Ле).

3. чим. Злегка рухати чим-небудь.

Дід лежав і не ворушив ні одним [суглобом] (Панас Мирний);

Ледве ворушачи губами, вони розмовляли шепотом [пошепки] (М. Трублаїні);

// Надавати руху чому-небудь.

Знову лягає рука на регулятор. Бронепоїзд ледь-ледь ворушить колесами (О. Донченко).

4. кого, перен. Спонукати когось до діяльності, виводити зі стану байдужості; збуджувати.

Панський пастух вештався скрізь, і скрізь, де він з'являвся, його зелені очі ворушили народ (М. Коцюбинський);

* Образно. Мій ум ворушать змучені народи – їм я віддав усі чуття мої (П. Грабовський);

// що. Згадувати, пригадувати щось, викликати в пам'яті.

Павлюк смикнув голову зборів за полу. До суду не варт було говорити про всю цю історію. Та й навіщо її ворушити? (Д. Бузько);

– Не хотів давній спір їхній ворушити, але душа криком кричала (В. Дрозд);

Їй [матері] дуже не хочеться ворушити старе своє горе, що залягло каменем на самому споді серця, свою гарячу і невеселу молодість (Ю. Бедзик);

Цього я вам не скажу у вічі, бо теж дав обітницю – обітницю не ворушити минулого (В. Шкляр).

◇ (1) Воруши́ти / ворухну́ти (поворуши́ти, поворухну́ти) мо́зком (мі́зком, мі́зками) – думати, міркувати напружено, посилено, розважливо.

Те “там” було для Максима цілком зрозуміле і не потребувало коментарів. Він ішов попереду й гарячково ворушив мізком, шукаючи виходу з ситуації (І. Багряний);

Тепер на відпрацьованих догмах далеко не поїдеш. Треба мізком ворушити, нове шукати (О. Гончар);

Каяття – не ліпша путь пошуків, а все ж і воно примушує ворушити мізками (Д. Міщенко);

Посуха, неврожаї... – Що ж, потилицю хіба чухати? Треба мозком ворухнути. А ворухнеш мозком – от що виходе [виходить]: хліборобство треба механізувати (А. Головко);

Фактор ходив по захаращеній всяким добром кімнаті, а що вільного простору тут було небагато, то він, ходячи, вигинався туди й сюди, .. треба було виявити неабияку гнучкість і добре-таки поворушити мізками (Валерій Шевчук);

(2) Воруши́ти / поворуши́ти в па́м'яті що – пригадувати що-небудь.

Михайло Лаврентійович ворушить в пам'яті згадки з своїх молодих років і перекази батьків та дідів (І. Волошин).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. ворушити — воруши́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. ворушити — Злегка рухати, жм. ворохобити; (сіно) перегортати, перевертати; (людей) спонукувати до дії, збуджувати; (горе) згадувати, пригадувати.  Словник синонімів Караванського
  3. ворушити — -ушу, -ушиш, недок. 1》 перех. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка рухати. 2》 перех. Перевертати що-небудь легке (сіно, солому і т. ін.). || Перегортати які-небудь папери тощо. 3》 перех., перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ворушити — див. розворушувати  Словник синонімів Вусика
  5. ворушити — мо́зком воруши́ти / ворухну́ти (поворуши́ти, поворухну́ти). Добре думати, міркувати. Посуха, неврожаї...— Що ж, потилицю хіба чухати? Треба мозком ворухнути. А ворухнеш мозком — от що виходе (виходить): хліборобство треба механізувати (А.  Фразеологічний словник української мови
  6. ворушити — ВОРУШИ́ТИ (злегка переміщати що-небудь, посувати, міняти положення); ПЕРЕВЕРТА́ТИ (спідньою частиною догори); ПЕРЕГОРТА́ТИ (що-небудь легке); ШУРУВА́ТИ спец. (перемішувати в топці паливо). Морська вода ворушить колоду на піску (Ю.  Словник синонімів української мови
  7. ворушити — Воруши́ти, -рушу́, -ру́шиш, -ру́шать; вору́ш, -ру́ште  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. ворушити — ВОРУШИ́ТИ, ушу́, у́шиш, недок. 1. перех. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка рухати. — Доброго здоров’я! Спасибі! — обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
  9. ворушити — Ворушити, -шу, -шиш гл. 1) Шевелить. Не воруши гною, бо буде воняти. Ном. № 3289. 2) Трогать. Чорте, на груш, тільки мене не воруш. Ном. № 3837. Не воруште мене, не займайте мене, неначе ви й не бачите нічого. Кв. І. 88.  Словник української мови Грінченка