ворушити
ВОРУШИ́ТИ, ушу́, у́шиш, недок.
1. кого, що. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка рухати.
– Доброго здоров'я! Спасибі! – обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (І. Нечуй-Левицький);
Морська вода ворушить колоду на піску (Ю. Яновський).
2. що. Перевертати що-небудь легке (сіно, солому і т. ін.) з метою просушування.
Олег ворушив у кутку купу сіна (О. Донченко);
Вслід за ними йшли дівчата з граблями, ворушили скошене (В. Кучер);
// Перегортати які-небудь папери, газети і т. ін.
Згодом підходить [Острожин] до стола й починає ворушити газети (Леся Українка);
І не хотілося, і важко було ворушити оці ворохи другорядних папірців, які відкладав геть на вільніший час (Іван Ле).
3. чим. Злегка рухати чим-небудь.
Дід лежав і не ворушив ні одним [суглобом] (Панас Мирний);
Ледве ворушачи губами, вони розмовляли шепотом [пошепки] (М. Трублаїні);
// Надавати руху чому-небудь.
Знову лягає рука на регулятор. Бронепоїзд ледь-ледь ворушить колесами (О. Донченко).
4. кого, перен. Спонукати когось до діяльності, виводити зі стану байдужості; збуджувати.
Панський пастух вештався скрізь, і скрізь, де він з'являвся, його зелені очі ворушили народ (М. Коцюбинський);
* Образно. Мій ум ворушать змучені народи – їм я віддав усі чуття мої (П. Грабовський);
// що. Згадувати, пригадувати щось, викликати в пам'яті.
Павлюк смикнув голову зборів за полу. До суду не варт було говорити про всю цю історію. Та й навіщо її ворушити? (Д. Бузько);
– Не хотів давній спір їхній ворушити, але душа криком кричала (В. Дрозд);
Їй [матері] дуже не хочеться ворушити старе своє горе, що залягло каменем на самому споді серця, свою гарячу і невеселу молодість (Ю. Бедзик);
Цього я вам не скажу у вічі, бо теж дав обітницю – обітницю не ворушити минулого (В. Шкляр).
◇ (1) Воруши́ти / ворухну́ти (поворуши́ти, поворухну́ти) мо́зком (мі́зком, мі́зками) – думати, міркувати напружено, посилено, розважливо.
Те “там” було для Максима цілком зрозуміле і не потребувало коментарів. Він ішов попереду й гарячково ворушив мізком, шукаючи виходу з ситуації (І. Багряний);
Тепер на відпрацьованих догмах далеко не поїдеш. Треба мізком ворушити, нове шукати (О. Гончар);
Каяття – не ліпша путь пошуків, а все ж і воно примушує ворушити мізками (Д. Міщенко);
Посуха, неврожаї... – Що ж, потилицю хіба чухати? Треба мозком ворухнути. А ворухнеш мозком – от що виходе [виходить]: хліборобство треба механізувати (А. Головко);
Фактор ходив по захаращеній всяким добром кімнаті, а що вільного простору тут було небагато, то він, ходячи, вигинався туди й сюди, .. треба було виявити неабияку гнучкість і добре-таки поворушити мізками (Валерій Шевчук);
(2) Воруши́ти / поворуши́ти в па́м'яті що – пригадувати що-небудь.
Михайло Лаврентійович ворушить в пам'яті згадки з своїх молодих років і перекази батьків та дідів (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)