ворушитися
ВОРУШИ́ТИСЯ, ушу́ся, у́шишся, недок.
1. Злегка рухатися, залишаючись на тому самому місці.
Гості ворушились, позіхали, потягались, але ніхто не квапився вставати (І. Нечуй-Левицький);
Втиснувся [Максим] в той сніг і лежав, не ворушачись (І. Багряний);
На його обличчя довго й пильно дивився Тихін. Чи чув що, бо весь був в очах, жадібно ловив, як ворушились Давидові уста (А. Головко);
Злегка ворушилися віти старої дупластої верби (А. Шиян).
2. Рухатися, пересуватися з місця на місце.
Уже вбогі ворушились. На труд поспішали (Т. Шевченко);
Попереду в темряві ворушилася, гаркотіла, звиваючись, безкрая людська ріка (О. Гончар);
* Образно. В його запамороченій голові роєм ворушилися тисячі думок (М. Коцюбинський).
3. перен. Проявляти діяльність; пробуджуватися (у 2 знач.).
Як сонечко зійде – ворушиться табір, Життя починає своє (з народної пісні);
Усюди, де проїздив Кобза, народ ворушився: усюди вже запобігли гінці Хмельницького з грамотою .. і нараїли люд на святе діло (О. Стороженко);
* Образно. А журба, хоч закривав він [Тарас] їй шлях, ворушилася, підіймалась десь там, з глибини серця (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)