вояка
ВОЯ́КА, и, ч.
1. Те саме, що воя́к.
Так наші смілії вояки Тут .. проливали кров (І. Котляревський);
Зрештою, всі в Горопахах знали, що Сашко Козаченко – отой красень у кубанці, був воякою відважним, тому товариш Ступа почувався за його плечима, як за фортечною стіною (Р. Федорів);
– Терпіння нам не позичати... – пихнув димком старий вояка (Валерій Шевчук).
2. ірон. Про невправного, недолугого солдата.
– Ех, ти, вояко!.. – промовив він. – Запалу й завзяття багато, а сили й розуму мало .. Як же ти воюватимеш? (Л. Смілянський);
// Про хлопця, який наслідує вояків.
– Ану зараз же піди викинь [гвинтівку] у річку!.. Ти ба який вояка сопливий! (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)