воєводин
ВОЄВО́ДИН, а, е, іст.
Прикм. до воєво́да; належний воєводі.
Права рука воєводина безсило повисла (І. Кочерга);
Воєводин палац. Вечір (А. Хижняк);
Погляд мовби й звичайний, випадковий, але жінці ставало млосно від отого миттєвого шмугляння по ній пильних воєводиних очей (П. Загребельний);
Коли почув [Сафар-бей] про підступну подвійну зраду Гаміда, про викрадення воєводиних дітей, ще нижче опустив плечі, а руками вп'явся в бильця ліжка (В. Малик);
Потім у ладді й насади сіли молоді дружинники, кожен підтримував за повід свого та заводного коня, а дехто й воєводиного (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)