вплітати
ВПЛІТА́ТИ¹ (УПЛІТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПЛЕСТИ́ (УПЛЕСТИ́), ету́, ете́ш, док., що.
1. Плетучи, вкладати, увивати що-небудь у щось.
– Як була я малою, то мені було не раз сниться, що моя мати чеше мені коси, вплітає червоні кісники (І. Нечуй-Левицький);
Ти дав колючу гілочку тернову. Без жаху я в вінок її вплела (Леся Українка);
Зумів уплести [Гнат] червону стрічку сонному дякові в косу, зумій тепер спокійно влежати під різками (Василь Шевчук);
// Встромляти, вплутувати руку, кігті і т. ін. у волосся, вовну тощо.
Заятчук .. вплітає руку в задичавлений волоссям низ обличчя (М. Стельмах);
Гаврило, Підпарин тесть, вплів в сиву бороду жовтий кістяк руки (М. Коцюбинський).
2. перен. Вводити, вставляти, додавати що-небудь окреме, часткове в загальне, ціле, з'єднуючи з ним.
Хоч без крутих слів не обходилося, отже, він так непримітно уплітав їх у свою розмову, мов золотар цяцькував персні дорогими камінцями (Панас Мирний);
В пташиний легіт, що стояв над рікою, Катерина вплітала і свою пісню (С. Чорнобривець).
ВПЛІТА́ТИ² див. упліта́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)