впору
ВПО́РУ (УПО́РУ), присл.
1. Якраз тоді, коли треба; вчасно.
Посієш впору – збереш зерна гору (прислів'я);
Ми виправили Тосю 9-го, бо не хотіли, щоб вийшло ніби він через нас не виїхав упору (Леся Українка);
Впору сказане добре слово перед боєм – це той самий дощ, що не скупою сльозою, а багатим життям напував ниву (М. Стельмах).
2. рідко. Саме такий, як треба.
– Ти великий на те, щоб тебе вгору підняти або матері на руки взяти, а Морозенкові ти саме впору (Панас Мирний);
Нога вільно увійшла в черевичок .. Виявилося, що той черевичок якраз впору (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)