впроваджувати
ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., ВПРОВА́ДИТИ (УПРОВА́ДИТИ), джу, диш, док.
1. кого, що до чого, у що. Уводити когось куди-небудь.
Поки ревнивець вартує коло дверей, жінка впроваджує до себе коханця через горище (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);
Женя привітала батька весело, впровадила до своїх покоїв (І. Франко);
Усього мого вiйська я в город не впроваджу, лиш два полки (Б. Лепкий);
Він рвучко схопив його за лікоть і не впровадив, а просто втягнув у свій кабінет (Н. Рибак);
// перен. Втягати в що-небудь.
Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну, І ганьбою до всіх надута, Походить більш на сатану (І. Котляревський);
// перен. Надавати певного стану.
То [читання] мене впроваджує в сатиричний настрій (Леся Українка);
Щоб впровадити її в поновний гумор, я впевняю її, що герб Обринських .. при її розстроєнні блідне (О. Кобилянська).
2. що і без прям. дод. Уводити що-небудь у дію, у практику і т. ін.
Він з бригадою .. впроваджує механізоване доїння (І. Волошин);
Сотник одержав вказівку повертатись додому, до своєї Золотарівки, й упроваджувати в життя нові закони (М. Циба);
Поки що ж дими димлять у реальності, а фільтри існують у мріях ентузіастів. Микола вважає, легше винайти, аніж впровадити (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)