враждати
ВРАЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, ВРАЖДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., на кого і без дод., розм., рідко.
Гніватися, сердитися, гудити.
Ой не враждуйте, вороженьки, на мене (Сл. Гр.);
Перш повипитував [справник] тих, що враждали на Тихона і того чоловічка, що записував Тихонові забор [забір] хліба (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Ти гаразд умієш враждувати (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)