врода
ВРО́ДА (УРО́ДА), и, ж.
1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд.
Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис);
Лице [парубка] довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі та груди високі... Оце й уся врода (Панас Мирний);
Її пишна дівоча врода розцвіла цвітом краси, радості і щастя (Іван Ле).
2. Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, уродливість.
– Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!.. (Т. Шевченко);
Клейнод уроди На губоньках твоїх ще червоніє, І щоки ще цвітуть квітками в тебе (Ганна Барвінок);
Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (О. Гончар).
3. перен., розм. Красива, вродлива людина.
– Спи, любий синоньку! Спи, моя врода! (Леся Українка).
4. перен., заст. Сукупність природних явищ, які милують зір; гарні краєвиди.
Чим дальше їдеш, тим краща врода: пішли і долинки з прогалинами, як рута, зеленими, і яри з проваллям (О. Стороженко);
Земля-кормителька величну свою уроду у поклоні хилить (Н. Королева).
○ (1) На вро́ду, у знач. присл. – зовні, на вигляд.
Дочка була дуже гарна на вроду дівчина (І. Нечуй-Левицький);
Там жила, на вроду еталонна, богиня Літо, мати Аполлона (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)