врода
ВРО́ДА (УРО́ДА), и, ж.
1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд.
Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис, 1864, № 8570);
Лице [парубка] довгобразе — козаче; ні високого, ні низкого зросту, — тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода (Мирний, II, 1954, 32);
Її пишна дівоча врода розцвіла цвітом краси, радості і щастя (Ле, Опов. та нариси, 1950, 156).
На вро́ду — на вигляд.
Дочка була дуже гарна на вроду дівчина (Н.-Лев., III, 1956, 290).
2. Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, уродливість.
— Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!.. (Шевч., I, 1951, 93);
Клейнод уроди На губоньках твоїх ще червоніє, І щоки ще цвітуть квітками в тебе (Барв., Опов.., 1902, 200);
Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Гончар, І, 1954, 205).
3. перен., розм. Красива, вродлива людина.
— Спи, любий синоньку! спи моя врода! (Л. Укр., I, 1951, 342).
4. перен., заст. Сукупність природних явищ, які милують зір; гарні краєвиди.
Чим дальше їдеш, тим краща врода: пішли і долинки з прогалинами, як рута, зеленими, і яри з проваллям (Стор., І, 1957, 70).
Словник української мови (СУМ-11)