всує
ВСУ́Є, присл., ц.-с.
Марно, даремно.
[Варнак:] Я сам, як бачиш, марне, всує, Я сам занівечив свій вік (Т. Шевченко);
Ніхто нас не зломив, І всує вороги на наше царство зляться (П. Куліш);
Не скаже за, не скаже й проти. Від нього правди ждати всує (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)