всує
ВСУ́Є, присл., ц.-с. Марно, даремно.
[Варнак:] Я сам, як бачиш, марне, всує, Я сам занівечив свій вік (Шевч., II, 1953, 62);
Не скаже за, не скаже й проти. Від нього правди ждати всує (Воскр., Цілком.., 1947, 96).
Словник української мови (СУМ-11)