втопити
ВТОПИ́ТИ (УТОПИ́ТИ), втоплю́, вто́пиш; мн. вто́плять; док., кого, що.
1. у чому і без дод. Зануривши, кинувши у воду, примусити потонути; потопити.
Тілько три чайки, слава Богу, Отамана курінного, Сироти Степана молодого Синє море не втопило (Т. Шевченко);
– А що мені зі своєю зброєю робити? В ставку втопити? (М. Стельмах);
// Впустити у воду.
Кладка гнеться, де купави, А дівча – уліво, вправо... – Чи обід не втопиш, внуко? – Дід іде, простерши руки (М. Стельмах);
// Позбавити життя, зануривши у воду.
– Ґвалт! Рятуйте, хто в Бога вірує! Ой, утопить [Карпо] мене, – кричала баба, стоячи по коліна в воді (І. Нечуй-Левицький);
У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку (В. Стефаник).
2. без дод., перен., розм. Поставити кого-небудь у безвихідне становище.
От і став [писар] під нього підкопуватись, щоб пана сотника втопити (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Виказавши чию-небудь таємницю, поставити когось у скрутне становище.
Вона все зараз випатякає. Вона втопить його. Чом він не придушив її..? (Ю. Бедзик);
// Діючи необачно, зробити себе чи когось нещасним.
[Груїчева:] Хіба ж ти не знаєш, що утопиш себе, як оженишся з нею? Її ж мати божевільна була... (Леся Українка).
3. у чому, де, перен. Заглушити якесь почуття, думки і т. ін., позбутися їх у який-небудь спосіб.
Та не має русалонька І там супокою, Не втопила свого лиха Навіть під водою (Леся Українка);
Пани ладні були втопити в хлопській крові свою лють (Я. Качура);
Ще раз і ще раз повертається [Байда] думкою в минуле, .. коли він хотів утопити своє горе в горілці (Д. Бедзик).
4. у що, розм. Занурити, засадити кого-, що-небудь у щось м'яке, пухке, сипке і т. ін.
Над ночвами вона нахилила широку спину, по лікті втопила голі руки в тягуче місиво (С. Чорнобривець);
Візник втопив грубі чорні пальці в гущавину русявої бороди, розправив її (І. Кириленко).
◇ (1) Втопи́ти в кро́ві кого, що – вчинити масові вбивства ворогів, політичних опонентів і т. ін.
Розум відмовлявся бачити у цій дитині майбутнього короля. Людину, яка втопить Європу в крові (із журн.);
(2) Втопи́ти в ло́жці води́ кого і без дод., перев. зі сл. готовий, радий і т. ін. – завдати кому-небудь великих прикростей чи згубити когось з будь-якого приводу, через дрібниці.
– На світі люде [люди] вороги одно другому. Одно другого готове продати ні за що ні про що; одно другого готове в ложці води втопити (І. Нечуй-Левицький);
[Іван:] Мабуть, ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде раніш їх заміж, у ложці води втопили б!.. (М. Кропивницький);
– Тетеря гетьмана тепер в ложці води втопив би. Обмотує його, як павук муху (Б. Лепкий);
Управитель, звісно, теж рад би мене в ложці води втопити (О. Гончар);
(3) Втопи́ти го́лову (до́лю, рідко голо́воньку) чию – знівечити, занапастити життя собі або кому-небудь (перев. нещасливим шлюбом).
– І чого встряв сюди Чіпка?.. Уже яка мати, така й дочка: яблучко від яблуньки недалеко одкотиться... Утопить він свою голову, та й мою разом! (Панас Мирний);
Господи, що це за життя?! Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський);
Так, кумо, так! Не вгадала я долі своїй донечці: втопила її головоньку за п'яницю, я ж думала, як лучче [краще] (Леся Українка);
(4) Утопи́ти в безо́дню кого, рідко – зробити кого-небудь нещасним, занапастити чиєсь життя.
– Жінко моя кохана! Не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)