вторувати
ВТОРУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, рідко ВТО́РИТИ, рю, риш, недок., кому, чому і без дод.
1. Виконувати другу партію під час співу або гри на музичному інструменті.
Воздвиженський вторував басом, і тихо-тихо, як дніпрова вода, полилася гармонічна українська пісня (І. Нечуй-Левицький);
Дівчата, обнявшись, як сестри, заспівали пісню, їм тихо, тенором, вторив Василь (О. Десняк);
* Образно. Вони [дівчата] співають про вербу рясну .. Удалину летять високо журавлі над ними І співами вторують їм своїми (М. Рильський).
2. Повторювати чиї-небудь звуки, слова, наслідувати їх.
– А що – жив! а що – жив! – кричить Чіпка... – А що – жив! а що – жив!.. – вторує за ним Грицько... (Панас Мирний).
3. перен. Погоджуватися з чиєю-небудь думкою, повторювати чиїсь думки; підтакувати.
Староста кричав, а далі, видячи, що й баби зачали вторувати Олексі, замовк, сів на бричку і, сплюнувши, велів поганяти на друге село (І. Франко);
Замойський мовчав. Посланець ніби вторував його затаєним думкам (Іван Ле).
ВТОРУВА́ТИ² див. уторо́вувати.
Словник української мови (СУМ-20)