вторувати
ВТОРУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш і рідко ВТО́РИТИ, рю, риш, недок., без додатка і кому, чому.
1. Виконувати другу партію під час співу або гри на музичному інструменті.
Воздвиженський вторував басом, і тихо-тихо, як дніпрова вода, полилася гармонічна українська пісня (Н.-Лев., І, 1956, 344);
Скрипка заводила щось своїм тоненьким голосом жалісливо, а цимбал [цимбали] поважно вторував (Коб., II, 1956, 178);
Дівчата, обнявшись, як сестри, заспівали пісню, їм тихо, тенором, вторив Василь (Десняк, І, 1955, 424);
*Образно. Вони [дівчата] співають про вербу рясну Удалину летять високо журавлі над ними І співами вторують їм своїми (Рильський, III, 1961, 205).
2. Повторювати чиї-небудь звуки, слова, наслідувати їх.
— А що — жив! а що — жив! ка… — А що — жив! а що — жив!.. Грицько… (Мирний, II, 1954, 57).
3. перен. Погоджуватися з чиєю-небудь думкою, повторювати чиїсь думки; підтакувати.
Староста кричав, а далі, видячи, що й баби зачали вторувати Олексі, замовк, сів на бричку і, сплюнувши, велів поганяти на друге село (Фр., І, 1955, 217);
Замойський мовчав. Посланець ніби вторував його затаєним думкам (Ле, Наливайко, 1957, 24);
— Ніякий інший ансамбль, — вторила газета "Таймс", — крім українського, не міг би відродити інтерес англійців до народного танцю такою мірою, як зробив це Державний ансамбль танцю Української РСР (Мист., 6, 1958, 39).
ВТОРУВА́ТИ² див. уторо́вувати¹.
Словник української мови (СУМ-11)