вудій
ВУДІ́Й, я́, ч., розм.
Те саме, що вудка́р.
[Влас:] Простудився, через те тепер і риби не ходжу вудити. І тепер сила вудіїв сидить на березі, а я дома (М. Кропивницький);
Парцюня з таким виразом на обличчі, який буває у того вудія риби, у якого зірветься короп із гачка вудки, ще з мить посидів, а потім устав, укрутив лямпу [лампу] і вийшов надвір (Т. Осьмачка).
Словник української мови (СУМ-20)