вуличка
ВУ́ЛИЧКА (заст. У́ЛИЧКА), и, ж.
Зменш.-пестл. до ву́лиця 1.
Між пірамідальною горою та Шевченковою глибока узька долинка, а в тій долинці йде узенька уличка з хатами по обидва боки (І. Нечуй-Левицький);
Він йшов вузькою, покрученою вуличкою, немов коридором, повним каміння та м'якого пилу (М. Коцюбинський);
Вікна й двері поодчинені, і знадвору чути веселий гомін на уличці (С. Васильченко);
Пісні вливалися в процесію з усіх вулиць і вуличок безупинно, неначе потоки в велику ріку (О. Довженко);
Галина .. дивилась на вузькі, мов вихоплені з середньовіччя, вулички й провулки та широкі сучасні майдани з бетоном і склом модерних споруд (Б. Антоненко-Давидович);
Вогники по одному, по два розтікаються по темному селу, в його неосвітлені вулички (В. Яворівський).
Словник української мови (СУМ-20)