вушник

ВУШНИ́К, а́, ч., розм.

Лікар, який лікує вушні хвороби.

В районній лікарні теж нічим не могли зарадити, тамтешній вушник лише констатував, що діла мої кепські (В. Чемерис);

У діловій кореспонденції небажаним є вживання професіоналізмів, які, хоч і зрозумілі, але не належать до літературної мови (наприклад, отоларинголог – вушник, окуліст – очник тощо) (з навч. літ.);

Досвідчений вушник.

Значення в інших словниках

1. вушник — вушни́к іменник чоловічого роду, істота лікар розм.  Орфографічний словник української мови
2. вушник — -а, ч., розм. Лікар, який лікує вушні хвороби.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вушник — ОТОЛАРИНГО́ЛОГ мед. (лікар-фахівець з хвороб горла, носа, вуха), ГОРЛОВИ́К розм.; ВУШНИ́К розм. (лікар-фахівець з хвороб вуха). Дитину із затяжною токсичною диспепсією повинен оглянути отоларинголог (з посібника); Отримати консультацію у горловика.  Словник синонімів української мови
4. вушник — ВУШНИ́К, а́, ч., розм. Лікар, який лікує вушні хвороби.  Словник української мови в 11 томах